Листопад… За ним закріпився статус похмурого провісника зими. Його стримано-сувора краса дозріла, вистояна, неповторна у своїй довершеності, але така швидкоплинна.
Сонця промінь серед листопада,– То і радість, й смуток, й тихий щем. А землі оголені принади Золотим спалахують вогнем. Стомлено зіклало руки поле І чека приречено на плуг, Що могло, віддало у стодоли. Мружиться від сонця голий луг, Сонечку ще вміє порадіти, Та в чужі вдивляється краї. Десь туди подались блудні діти – Голосисті хлопці-солов’ї. А на білих хмарах чорні круки, Дзвінко сталлю обрій задзвенів. Все контрастне, кольори і звуки, Цій порі не до напівтонів. Вже поля дрімають в листопаді, Буйністю розчесані вітрів, Сняться їм шалені серенади Швидкоплинних літніх вечорів. Поле, як життя, завжди чудове, Тільки дням немає вороття. Промінь сонця в день листопадовий – Світлий штрих на полотні життя. Автор: ІВАН ОРОБЕЦЬ
